З часом у нашому суспільстві укорінилося розуміння, що різноманітні матеріальні блага, отримані за час перебування у шлюбі, стають спільною власністю подружжя. Тому, перебуваючи у шлюбі (а також під час розлучення), партнери здебільшого приділяють увагу користуванню та розпорядженню саме нерухомим майном або транспортними засобами. Натомість часто забувають (або навіть не здогадуються), що майнові права на нематеріальні об’єкти (наприклад, зареєстровані дизайни, торговельні марки, тощо) теж перебувають у спільній власності. На практиці це призводить до того, що подружжя роками не може врегулювати спори щодо розподілу майнових прав на матеріальні та нематеріальні активи.
Так, нещодавно Верховним судом було винесено Постанову, яка поставила крапку у схожій справі, що тягнулася ще з 2019 року. Позиція суду надала чітке розуміння, чи діє на майнові права інтелектуальної власності презумпція спільності майна подружжя, чи може один з подружжя одноосібно укладати договори щодо розпорядження такими правами, та що може стати підставою для визнання такого договору недійсним.
Нижче детально розповідаємо, в чому суть справи, до яких висновків дійшов суд та чому це важливо з практичної точки зору.
Короткий зміст обставин справи
Під час шлюбу подружжя започаткувало бізнес з виготовлення та продажу соняшникового насіння. Для цілей бізнесу на дружину було зареєстровано декілька торговельних марок та промислових зразків. Лише незадовго до розлучення дружина уклала договори про передання майнових прав інтелектуальної власності на ці об’єкти до їхньої спільної доньки.
Пізніше пара подала на розлучення. У процесі між ними була укладена мирова угода, якою вони розподілили все спільно нажите майно.
Спойлер: звісно, це не стосувалося майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності.
Незабаром чоловік дізнався, що власником торговельних марок та промислових зразків у реєстрі була вже інша особа (дочка колишнього подружжя) та звернувся до суду за визнанням таких договорів недійсними, скасуванням рішення про державну реєстрацію цих торговельних марок та промислових зразків на доньку, а також про внесення змін до реєстру щодо спільного права власності його та колишньої дружини на ці об’єкти.
Справа роками розглядалася у судах різних інстанцій, направлялася на повторний розгляд, і лише у квітні цього року Верховний суд виніс остаточне рішення.
Що вирішили суди і чому ця справа є важливою?
Судам необхідно було з’ясувати, чи були майнові права на торговельні марки та промислові зразки спільним майном подружжя.
Важливо!
Саме на особу, яка звертається до суду за оспорюванням презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається тягар доказування.
Починаючи з 2017 року, в українських судах сформувалася відносно стабільна практика щодо визнання майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності спільним майном подружжя, у цій справі Верховний суд спочатку хотів відступити від усталеної практики. Підставою для таких висновків став факт реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності виключно на дружину. Вона також вказувала на те, що вони з чоловіком займалися окремою підприємницькою діяльністю, тому такі торговельні марки та промислові зразки використовувалися лише нею особисто, а не ними спільно.
Під час встановлення того, чи були такі майнові права спільною власністю подружжя, чи ні, і чи необхідно суду відійти від усталеної практики та визнати такі майнові права власністю дружини, суд виходив з наступного.
За мировою угодою під час розірвання шлюбу подружжя розділило між собою обладнання для здійснення підприємницької діяльності, а не залишило все дружині. Окрім цього, чоловік та дружина разом були засновниками та учасниками ТОВ, яке використовувало торговельні марки та промислові зразки, що підтверджувалося численними ліцензійними договорами.
Це дало змогу суду дійти до висновку, що чоловік з дружиною разом використовували торговельні марки та промислові зразки під час здійснення спільної підприємницької діяльності. Саме тому майнові права на такі об’єкти було визнано спільним майном подружжя.
Одним із вирішальних факторів став той факт, що дружина фактично не доводила відсутність спільної сумісної власності на торговельні марки та промислові зразки. Хоча саме на неї покладався цей обов’язок як на особу, яка заявляла про відсутність спільної сумісної власності подружжя на такі об’єкти.
Другим важливим нюансом у справі був розгляд питання укладання договорів щодо розпорядження спільним майном подружжя.
Законодавством передбачено, що у випадку, коли один з подружжя укладає договір щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Такий договір може бути визнаний недійсним за умови, що друга сторона договору (контрагент) діяв недобросовісно, тобто знав, що інший з подружжя не давав згоди на укладення такого договору.
Під час встановлення того, чи була донька добросовісним набувачем прав за договором, суд влучно зазначив наступне.
Оскільки донька проживала з обома батьками, а також була свідком їх суперечок щодо ведення бізнесу та поділу спільного майна, то вона не могла не знати, що батько не давав згоди на укладення договору про передання майнових прав на торговельні марки та промислові зразки. Саме тому суд визнав доньку недобросовісним набувачем, що поставило остаточну крапку у визнанні цих договорів недійсними.
Які висновки можна зробити з цієї справи?
Це рішення Верховного суду вчергове закріпило дію презумпції спільного майна подружжя на об’єкти права інтелектуальної власності. Ця справа підсвітила умови правомірності розпорядження одним із партнерів майновими правами інтелектуальної власності, які спільно належать подружжю.
Тому, аби убезпечити свої нематеріальні активи у разі сімейних криз, варто використовувати превентивні правові механізми, наприклад, договір між співвласниками майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, або шлюбний договір. Окреслення меж спільного користування майновими правами на такі об’єкти дозволить уникнути затяжних спорів або зловживань з боку одного з подружжя у майбутньому.
Після розлучення колишнє подружжя може або надалі спільно користуватися майновими правами на об’єкти права інтелектуальної власності, або такі права можна передати одному з подружжя, наприклад, безоплатно чи за певну грошову компенсацію.
Якщо ви прагнете ефективно охороняти та захищати свої права на об’єкти права інтелектуальної власності, чи потребуєте укладення договору щодо розпорядження правами на такі об’єкти, ви завжди можете звернутися до нас за консультацією та юридичним супроводом.