Судова практика в галузі порушення прав на сорти рослин


Чинним законодавством України, зокрема Цивільним кодексом України та Законом України “Про охорону прав на сорти рослин” визначено, що захист права власності на сорти рослин здійснюється в судовому порядку. Так, суди відповідно до їх компетенції можуть розглядати: спори про надання прав на сорт та їх державну реєстрацію; спори, щодо сортів, створених у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця, авторства на сорт, винагороди авторам, укладення та виконання ліцензійних договорів, визначення власника сорту, визнання прав на сорт недійсними, дострокового припинення прав, порушення особистих немайнових і майнових прав на сорт, визнання сорту придатним для використання в Україні тощо. Однак, на сьогодні питання захисту прав на сорти рослин залишається проблемним. З наявної незначної кількості судових справ вбачається неготовність судової гілки влади розглядати питання порушення права інтелектуальної власності на сорти рослин як особливого об’єкта інтелектуальної власності. Практично немає судових рішень щодо порушення майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин. І не тому, що немає порушень, вони є, але суди загальної юрисдикції іноді відмовляються їх розглядати, а патентних судів в Україні не існує, незважаючи на неодноразові декларації влади про їх створення.

Однією із гучних справ, що стосуються галузі сортів рослин на міжнародному рівні є судова справа пов’язана із фальсифікацією сорту м’якої пшениці компанії «РАГТ Генетик» проти транснаціональної корпорації «Монсанто», відомої як розробник та постачальник хімічних речовин та продуктів біотехнологій, зокрема ГМ сортів рослин (вона контролює близько 60-100% ринку ГМ насіння). Дана корпорація є головним фігурантом обвинувачень у наявності корупційних зв’язків між органами влади та розробниками і продавцями генетично модифікованих сортів. Зокрема у 2002 році її було притягнуто до цивільної відповідальності з загрозою порушення кримінальних справ за фактом хабарництва при реєстрації ГМ сорту бавовни у Індонезії.

Предметами позовів, з якими в основному звертаються в судовому порядку на території України є визнання недійсним договору (поставки, купівлі-продажу, ліцензійного), та про стягнення винагороди автору.
Здійснивши аналіз наявної судової практики, що стосується такого об’єкту інтелектуальної власності, як сорти рослин, хотілося б зупинитись на ключових моментах, які потрібно враховувати у випадках, коли Ви будете мати справу з сортами рослин.

Слід бути обережними при укладанні ліцензійних договорів та договорів купівлі-продажу насіння і садивного матеріалу рослини певного сорту. Варто пам’ятати, що відповідно до статті 18 Закону України “Про насіння і садивний матеріал” насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління та контролю в насінництві та розсадництві. Насіння і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони належать до сорту, який занесено до Реєстру сортів рослин України. Аналогічні норми закріплені також і в Законі України “Про охорону прав на сорти рослин”. Якщо за договором буде продано чи надано у використання насіння і садивний матеріал сорту рослини, яка не занесена до Реєстру сортів рослин України, то такі договірні відносини будуть вважатись недійсними. Прикладом цього слугує судова справа №14/10пд від 27 липня 2005 року за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “ЛугАгроДар” до дочірнього підприємства “Райз-Агросервіс” про визнання договору купівлі-продажу №1043914 від 2 вересня 2003 року недійсним, справа № 915/544/14 від 01 липня 2014 року за позовом Приватного підприємства «Приватне сільськогосподарське орендне підприємство «Агросвіт» до фізичної особи-підприємця про визнання недійсним договору купівлі-продажу насіння соняшника №3 від 01.04.2011р.

Однак не варто будувати однозначну думку про те, що якщо насіння і садивний матеріал сорту рослини не занесені до Реєстру сортів рослин України, то договірні відносини обов’язково повинні бути визнані недійсними. Як завжди існують виключення із правил, на яке зокрема вказуєсправа № 5011-9/4265-2012 від 24.04.2012 року щодо визнання недійсним договору про вирощування очищеного насіння Штирійського олійного гарбуза б/н від 15.04.2010 року, укладеного між Приватним підприємством "Екатерина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голденкерн". Зі справи слідує, що при отриманні карантинного сертифікату, в Державній інспекції з карантину рослин у м. Києві та Київській області, можливе використання насіння при відправленні, одержанні та використанні підкарантинного вантажу: вирощування насіння для товарної продукції з наступним вивезенням її за межі країни. В такому випадку здійснюється карантинний нагляд під контролем Державної інспекції з карантину рослин по Київській області.

Цікавою є ситуація, що стосується діяльності Державного резервного насіннєвого фонду України по розпорядженню насінням. Варто взяти на замітку, що вона регулюється спеціальними нормативними актами, зокрема Порядком формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, Порядком проведення розрахунків із постачальниками та зберігачами насіння сільськогосподарських рослин державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, Законом України «Про здійснення державних закупівель» і не стосується інтелектуальної власності на сорти рослин. Зважаючи на це, отримання даною структурою певних прав власності на сорт насіння для подальшого розпоряджання ним не потрібне. Дане питання більш детально висвітлено у справі 6/51/2011/5003 від 12 травня 2011 року за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" до Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" про визнання недійсним договору про надання послуг зі зберігання насіння № С-31/08/10 від 31.08.2010 р.

Хоча в Україні не одержали належного розвитку судові прецеденти щодо захисту авторства на сорти рослин, своєчасного нарахування та виплати винагороди авторам, авторам сортів рослин все ж не варто боятись звертатись до суду, для відстоювання свого авторства, зобов’язання майбутнього власника майнових прав на сорт укласти з ними відповідний договір про передання майнових прав на сорт, та витребування авторської винагороди, адже дані справи нашими судами хоч і не в значній кількості, але розглядаються. Однією з таких справ є справа № 111/5571/2012 від 17 червня 2013 р. предметом позову якої було стягнення винагороди автору, який працював провідним агрономом у Приватному акціонерному товаристві «Кримська фруктова компанія» і за договором зі своїм роботодавцем від 09 листопада 2006 року проводив селекційну роботу зі створення нових сортів плодових культур. Як зазначається у даній справі, враховуючи, що державна реєстрація прав на сорти відбулася у зазначені дати на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорти, сам факт наявності відомостей в Реєстрі сортів про реєстрацію відповідного сорту, є доказом авторства на зазначений сорт, навіть якщо в автора відсутнє Свідоцтво про авторство на даний сорт. Про зобов’язання укласти договір, відшкодування матеріальної та моральної шкоди можна ознайомитись у справі № 2-1/10 від 23 вересня 2010 року. Звертаючись до суду, автор сортів рослин повинен пам’ятати, що відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин" роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, то відповідно до ч. 4 ст. 53 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» особа, права якої на сорт порушені, може вимагати стягнення завданих збитків, включаючи не одержані доходи.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» суд може ухвалити рішення про стягнення з порушника майнових прав щодо сорту рослин компенсації в розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування ним нанесених збитків чи вилучення одержаних ним незаконно доходів, щодо вилучення з комерційного обігу чи конфіскації незаконно отриманого матеріалу сорту та вилучення і/або конфіскацію матеріалів і/або устаткування, які були використані для несанкціонованого власником сорту виробництва його насіння (садивного матеріалу) тощо. В даному випадку стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права на сорт, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу.


Підсумовуючи все вищезазначене, хотілося б зазначити, що незважаючи на незначну судову практику, яку ми маємо на сьогодні в Україні щодо вирішення питань, які стосуються такої доволі перспективної галузі як створення нових та унікальних сортів рослин, ми не повинні будувати собі бар’єри для відстоювання своїх прав. Тобто прецеденти повинні творити ми самі і недостатня дієвість судової гілки не повинна ставати для Вас, автори, та Вас, власники майнових прав на сорти, каменем спотикання для відстоювання своїх прав і належного здійснення своєї діяльності.


Юлія Лахай, юрист компанії IPStyle


Якщо Вас зацікавила дана стаття, Вам також можуть бути цікавими:
Захист прав на сорти рослин
Критерії придатності сорту рослин для набуття прав інтелектуальної власності